Вірш Оксани Гук «Дитино, вставай!»
Дитино, вставай!
Ніжно ангел будить: «Дитинко, вставай
І на Службу Божу В церкву поспішай!»
Та в цей час лукавий Не спить, не дріма,
Тихо так у вушко Дитині співа:
«Не вставай, дитинко, А поспи ще трішки,
Бо у тебе в церкві Болітимуть ніжки».
Спить дитя блаженне, У сні підроста.
Будить ангел вдруге, Будить неспроста:
«Уставай, дитинко, Сонечко вже встало,
І недільне свято Знову завітало».
А лукавий шепче: «Не йди, не спіши,
Ти ж така натомлена, В ліжку полежи».
Час проходить швидко В клопотах щоденних,
І роки спливають У справах буденних.
Стала вже бабусею Дитинонька та,
І вже вкотре сходить Неділя свята.
Все в житті минуло: І добре, і зле,
Радо вже щебече Внуча золоте:
«Знаєш, люба бабцю, Яка в мене мрія:
Щоб ти розповіла, Що то «літургія»?
«Як тобі сказати, Серденько моє,
Що занапастила Я життя своє.
Книжок не читала, В церкві не була
І про «літургію» Знати не могла.
Одну добру раду Дам тобі внучатко:
Як тебе будитиме Твоє ангелятко,
То вставай швиденько, Убирайся вмить
І не прислухайся, Що тебе болить.
Бо минеться молодість, Як виростуть діти,
Будуть ще сильніше Ніженьки боліти.
А на старість буде Боліти душа,
Що життя змарноване Не варте й гроша».