Багато людей в нашому суспільстві часто кажуть, що їм не потрібно ходити до церкви, бо вони і вдома можуть молитися. На цю тему хочу викласти одну повчальну історію:

Колись давно в одному селі жив чоловік, якому не подобалися порядки, які запровадив парох в церкві. Чоловік той сказав: “Нащо мені ходити до церкви? Я так само можу молитися і вдома, і на полі, і в саду. Природа стане мені церквою”!
      Одного зимового вечора парох відвідав збунтованого парафіянина. Вони обидва сиділи перед домашнім вогнищем, розмовляючи про дрібні справи. Але ніхто не порушував питання присутності в церкві. Згодом парох взяв щипці із стояка біля каміну, витягнув з вогню один розпечений вуглик і відкинув його в бік.  Обидвоє дивилися, як вуглик швидко згасав і застигав у попелисто-сивий камінчик. Тим часом вугілля в каміні горіло яскравим полум’ям. Парох мовчав. А чоловік обернувся до нього і сказав: “Наступної неділі я буду в церкві…”