Вірш Оксани Гук «Дитино, вставай!» 

Дитино, вставай!

Ніжно ангел будить: «Дитинко, вставай

І на Службу Божу В церкву поспішай!»

Та в цей час лукавий Не спить, не дріма,

Тихо так у вушко Дитині співа:

«Не вставай, дитинко, А поспи ще трішки,

Бо у тебе в церкві Болітимуть ніжки».

Спить дитя блаженне, У сні підроста.

Будить ангел вдруге, Будить неспроста:

«Уставай, дитинко, Сонечко вже встало,

І недільне свято Знову завітало».

А лукавий шепче: «Не йди, не спіши,

Ти ж така натомлена, В ліжку полежи».

Час проходить швидко В клопотах щоденних,

І роки спливають У справах буденних.

Стала вже бабусею Дитинонька та,

І вже вкотре сходить Неділя свята.

Все в житті минуло: І добре, і зле,

Радо вже щебече Внуча золоте:

«Знаєш, люба бабцю, Яка в мене мрія:

Щоб ти розповіла, Що то «літургія»?

«Як тобі сказати, Серденько моє,

Що занапастила Я життя своє.

Книжок не читала, В церкві не була

І про «літургію» Знати не могла.

Одну добру раду Дам тобі внучатко:

Як тебе будитиме Твоє ангелятко,

То вставай швиденько, Убирайся вмить

І не прислухайся, Що тебе болить.

Бо минеться молодість, Як виростуть діти,

Будуть ще сильніше Ніженьки боліти.

А на старість буде Боліти душа,

Що життя змарноване Не варте й гроша».